ЗАНЯТТЯ №1

ДИКТАНТ 1

Духовний скарб народу

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягає у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим результатом матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь. Кожне створене слово – це символ сформованої ідеї, це відображення намагань людини проникнути у світ природи, у саму себе.

Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Це одночасно здобуток культури всього людства. Адже кожна мова доповнює іншу, а разом вони – витвір світового розуму.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці. Їх народ повинен оберігати пильніше і відчайдушніше, ніж свої кордони. Навіть втрачені кордони з часом можна відновити, а мову відродити майже неможливо. Мова – це скарб, який важко оцінювати. Мову не можна замінити чужою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити чуже серце, вселити чужу душу. Навертати, схиляти до чужої мови, силою примушувати народ зрікатися рідної мови – це найбільший злочин.

(За Г. Нудьгою,132 слова.)

ДИКТАНТ 2

Чому зозуля – птаха особлива?

У більшості випадків відповідь на це питання буде традиційною. Зозуля – це птах, який підкладає свої яйця в чужі гнізда. Але не лише в цьому винятковість зозулі. Вона – єдиний представник усього пернатого світу, котрий знищує дуже небезпечних для природи отруйних гусениць. Такі гусениці волохаті, і впоратися з ними не здатний жодний птах. Це під силу лише зозулі.

Волохаті пожирачі лісу – це гусениці сибірського шовкопряда. Китайці ще чотири століття тому назвали їх „сосновими тиграми”, „сосновими собаками”. Масове нашестя такої гусені – гірше від пожежі.

Волохатих гусениць бояться всі птахи. Волосинки цих ненажер отруйні, але зозулю це не лякає. За годину вона може проковтнути до сотні волоханів. Природа помітила цю виняткову здатність зозулі і вирішила звільнити пташку від виконання материнських обов’язків. Адже на висиджування яєць і доглядання малечі потрібен тривалий час. Хто ж тоді рятуватиме дерева й цілі ліси від „волохатої пожежі”?

(За О.Винокуровим,141 слово.)


ЗАНЯТТЯ №2

ДИКТАНТ 3

Плавай, плавай, лебедонько...

Слова лебідь, а ще лебедик, лебідка, лебедя, лебедочка, лебідонька, лебедятко причаровують нас не лише своїм звучанням. За ними – значення, які викликають у нашій уяві самих красенів птахів. За ними – все, що пов’язується з їхніми іменами. Це і музика, і живопис, і балет... Лебідь – дуже давнє слово, і зазнало воно за довгі віки значних змін. Порівняйте слова лебідь і Ельба. Виявляється, вони мають спільного предка. Слово альбіс чи ельбіс означає „білий”. Тобто назву свого часу одержували лише птахи білого кольору, чорних тоді ще не знали. Чорні птахи цієї породи походять з Австралії і появляються у наших широтах рідко, білі ж поширені в Європі, Азії та Америці.

Красивий поетичний образ лебедя на хвилях моря. Безкрає синє море, а на високих його хвилях – білий лебідь. Проте живі лебеді можуть жити лише на мілководді. Вони не вміють пірнати і їжу дістають з дна, опускаючи голову під воду. Тому й бачимо ми їх найчастіше на тихих озерцях біля берегів.

(За А.Коваль, 157 слів.)

ДИКТАНТ 4

Авангард у живописі

Казимир Малевич – відомий реформатор живопису ХХ століття. Народився у польській родині, яка тоді проживала у Києві. Батько служив керуючим на цукровому заводі І.Терещенка, згодом – на цукроварні поблизу Білопілля. Саме на цей період припадає захоплення Казимиром українським мистецтвом розпису. Через якийсь час сім’я Малевичів перебирається у Вовчик, потім – до Конотопа. У ці роки Казимир прагне отримати професійну освіту художника, проте це йому ніяк не вдається. У київській школі малювання М.Мурашка він не затримується, а на часі – черговий переїзд. Цього разу до Курська. Саме в Курську на художній виставці вперше з’явились роботи Малевича. З цієї скромної події почався відлік згодом грандіозної виставкової діяльності талановитого художника.

Через десять років Малевич проголошує, що кубофутуризм – це єдино правильний шлях у мистецтві. На той час Казимир Малевич стає не лише практиком, але й теоретиком нового напрямку.

У середині двадцятих років до Малевича приходить всесвітня слава. Його картини демонструються у Західній Європі та США. Перебування художника за кордоном – це низка тріумфів. Проте останній сплеск активності Малевича пов’язаний з Україною. Тут він публікує цикл статей українською мовою, викладає в Київському художньому інституті. У Києві відбулася й остання персональна виставка Малевича.

(З кн. „100 найвідоміших українців”, 185 слів.)


ЗАНЯТТЯ №3

ДИКТАНТ 5

Осінній сум

Листя без дерев не може жити. Воно зривається з гілля, пливе в повітрі перший і останній раз. Хто знає, який закон тут більше діє. Закон тяжіння чи закон умирання.

Чи не тому осінь у людському серці породжує сум. І все ж не обминайте журливої краси падолисту. Йдіть до лісу, у парк, станьте під кронами дерев, подивіться на тихе згасання пожовклого листу. І ви багато зрозумієте, згадаєте свою весну і літо, подумаєте і про власну осінь.

До цих дерев через півроку прийде весна. Не помітні зараз бруньки перенесуть лиху зиму і люті морози і навесні вдарять зелом у небо так, що можна лише дивуватися великій силі життя.

Не сидіть в осінні дні вдома, йдіть у гущавину дерев, вбирайте в свою душу терпкий запах опалого осіннього буття. Від усього баченого і пережитого ви станете мудрішими. Зближення з природою зробить вас кращими, добрішими, очистить душу.

Стою поміж кленів та осокорів. Тихо кружляє в повітрі, падає листя і стелеться по землі жовтим струмком.

(За І.Цюпою, 160 слів.)

ДИКТАНТ 6

Мандрівний філософ

Жага знань, бажання поділитися набутим, пошуки органічного світу визначили життєве кредо Григорія Сковороди. Він був педагогом за покликанням і своїм завданням вважав виховання працьовитої, чесної, морально досконалої людини. Філософ і просвітитель, Сковорода на перший план своєї діяльності висував дилеми індивідуальності, її стосунки з суспільством. Він справедливо вважав, що щасливим може бути тільки той народ, в якого щасливий кожен зокрема.

Григорій Сковорода народився на Полтавщині у сім’ї малоземельного козака, у шістнадцять років вступив до Київської академії. Там він здобуває ґрунтовні знання, досконало вивчає латинську, грецьку, німецьку, польську мови. Його помічають і пропонують здійснити подорож по Європі у складі російської місії. Сковорода вивчає життя, побут, мистецтво європейських країн. Опісля викладає поетику в колегіумі, працює домашнім учителем, знову повертається до педагогічної діяльності, цього разу в Харкові. У сорок сім років полишає цивілізований світ і вирушає в пошуках істини по селах і містах, степах і лісах України. Мандрівний філософ і просвітитель стає надзвичайно популярним. Сковорода залишив нам значну літературну спадщину. Це філософські трактати з викладом власної системи суспільних, політичних та етичних поглядів. Це збірки поетичних, епічних творів, перекладів. Вони були створені на ґрунті реального життя і відображали думки та прагнення простих людей.

(За А.Івановим, 190 слів. )

ЗАНЯТТЯ №4

ДИКТАНТ 7

Як покращити стосунки з людьми

Чи хотіли б ви, щоб люди до вас краще ставилися? Для здійснення такого бажання існує єдиний можливий шлях. Цікавтеся своїм оточенням: їхньою роботою, турботами, радощами, успіхами і невдачами. Лише тоді навколишні цікавитимуться вами.

Є люди, які за п’ятдесят, шістдесят, сімдесят років свого життя так і не зрозуміли цієї простої істини. Вони зачерствіли й озлилися на весь світ. Вони починають стверджувати, що світ навколо ворожий, егоїстичний і байдужий. А насправді саме їм немає ніякого діла до світу. Їхні думки, розмови, зацікавлення – все спрямоване лише на себе. Однак кожній людині подобається, щоб нею, її роботою та справами цікавилися інші. Тому люди так цінують доброго, товариського слухача. Чому ж не задовольнити їхньої потреби в цьому?

Проте слухати з чемності і виявляти зацікавлення до розповіді – не одне й те саме. Розумний співбесідник завжди відчує збайдужіння слухача. Дуже зближують людей розмови про щось спільне: інтереси, захоплення, заняття, роботу. Психологи стверджують, що нашу прихильність викликають люди зі схожими інтересами. Вони легко завойовують нашу симпатію і швидко налагоджують приязні стосунки.

(За І. Томаном, 168 слів.)

ДИКТАНТ 8

Бережімо багатства планети

Надзвичайно різноманітний світ нашої планети. Він дивує нас усім: багатством видів, форм, барв, винятковими плодами, – чарує своєю неповторною красою, вабить нерозгаданими таємницями.

Людське життя важко уявити без рослин. Недарма їх називають зеленими друзями людини. Забезпечення киснем, продуктами харчування, паливними багатствами, медичними препаратами – це далеко не все, що дають нам рослини.

У давнину людина майже повністю залежала від природи, але брала з рослинного світу не так уже й багато. Пройшов час, і стосунки людини з довкіллям змінились. Розвиток сільського господарства та промисловості, активізація діяльності людини – усі ці чинники почали приводити до серйозних трансформацій у флорі. З усіх кінців земної кулі почали лунати голоси вчених, які з тривогою повідомляли про значне збіднення рослинності у різних куточках планети.

В окремих країнах було створено спеціальні книги, які містять відомості про рідкісні види їхньої аборигенної флори. Є така книга і в нас, і називається вона „Червона книга”. У ній – не просто перелік видів для ознайомлення. Усі занесені до неї рослини охороняються законом. Їх слід оберігати скрізь, де б вони не росли. Заради любові до рідного краю ви повинні зробити все, щоб зберегти його красу і неповторність.

(За В. Протопоповою, 183 слова.)

ЗАНЯТТЯ №5

ДИКТАНТ 9

Проповідь

Гнат дочитує книгу, кладе на столику і починає свою проповідь. Не плачте, матері й діви. Ще не прийшов останній великий час, коли серця ваші очистяться від безнадійності, зневір’я. Сили й любові вам треба. Вірте у вашу силу і вашу любов.

О матері, і ви, дівчата, і ви, мужі! Ви, що виросли серед безкраїх ланів, залитих морем хліба, залитих піснею і залитих потом. Кажу вам велику правду. Повстаньте і повірте в себе. Повірте у вашу силу, у вашу землю. Душі ваші сонні, думи повільні і не хочуть напружитися... Страшенні дні надходять. І нема милості ні левові, ні голубові.

Ви, діти садів цвітучих і лунких гаїв. Чому зітхаєте і звертаєте ваш погляд до неба? Не вірте. Звідти не впаде огонь і не спалить землю оскверненну. Бог не на те її творив, щоб палити. Діти найкращої з країн, зверніте очі ваші на вас самих. Бог любить тих, хто бачить в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного, його всемогучого.

(За У. Самчуком, 158 слів.)

ДИКТАНТ 10

Знайда

На березі ніде було пропхатися. Усе козацтво вийшло вантажити байдаки. Козаки спритно котили по дошках бочки з водою, з сухарями, з пшоном, з сухою рибою, з порохом, тягали невеличкі гармати, прилаштовували їх на облавках по чотири, по шість на човен. Курінні отамани стояли над душею, квапили братчиків, хоч ті без того зі шкури пнулися. Часу для збору у похід на Туреччину залишалося обмаль.

Михайлик став протискуватись між козаками. Осьде і Бородавка. Ходить по мокрому піску, обдивляється навантажені байдаки. Широке обличчя схудло, вилиці випнулись, очиці горять колючим блиском.

– Це ти, хлопче, про батька прийшов питати?

– А ви, дядьку, скажете?

– Не скажу, бо й сам нічого не знаю, щось інше спитай.

І враз Михайлик наважився:

– Пане отамане, ви ж мене тоді за джуру хотіли...

Кошовий звів угору кущуваті брови і сердито буркнув:

– Мені, Михайле, скигліїв не треба.

А до вечора зраділий Михайлик бігав, кликав то курінних, то сотників, ходив скрізь за кошовим, боявся присісти на піску відпочити.

І от – пливе в морі. Уже не батьків син, а козацький джура. Тридцять весел невпинно злітає вгору і беззвучно падає. Веслярі гребуть щосили, тільки краплі поту рясно скочуються на вуса.

(За М. Пригарою, 185 слів.)

ЗАНЯТТЯ №6

ДИКТАНТ 11

Материні очі

Начебто на золотавому липовому меду настояні, вони дивляться весь час за тобою. Їхній густий погляд вливається у твій погляд, переливається у самісіньку душу. У такі короткі миті ти відчував особливу близькість, особливу спорідненість із матір’ю.

У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Не було в ньому і тієї прямої і важкої, мов камінь, простоти, за якою подеколи ховаються недоброзичливість, байдужість чи улесливість. Очі її були видимим вираженням душі. Це погляд самої щирості, самого добра, самої совісності. Ні щирість, ні доброта, ні зичливість не пропадали остаточно з її погляду. І завжди ти відчував його чарівливу цільність, його животворний магнетизм. Материнський погляд був начебто сповнений якоїсь цілющості, він проникався тим здоров’ям, яке передавалось тобі. Ти починав дужчати завдяки матері, певнішати у своїх силах, твої сумніви чи вагання зникали.

У такі щасливі миті особливо гостро відчуваєш близькість. Вона твоя мати, і ти сприймаєш це кожною клітинкою тіла, свідомістю і підсвідомістю. І нічого дорожчого немає за ці відчуття.

(За Є. Гуцалом, 159 слів.)

ДИКТАНТ 12

Танець

Дівчата взялися по дві попід руки і почали тихо виступати в круг, тільки бряжчали на шиї разки доброго намиста та дукачі. У першій парі йшла Марина, а за нею дівчата. Вони бралися за руки, перекручувалися, знов бралися попід руки і танцювали кружком. То знов Марина розривала рядок і починала крутитись, а за нею дівчата парами літали тихо й швидко, неначе зграя галок заворушилася, зароїлася в синьому небі.

Як орли на сірих вуток, як яструби на сизих голубів, налітали капосні парубки, розганяли дівчат, як полохливих ластівок, і починали козака. Ніби загула, застогнала земля під козацькими підковами! Орють землю закаблуки, рвуть траву зелену з корінням підкови! А хлопці взялися в боки, закинули шапки набакир і то підуть навприсядки, то задріботять ногами, то вдарять тропака, то знов плеснуть в долоні, знов підуть навприсядки, аж земля стугонить. Розмахують руками, розкидають ногами, а од свисту аж у вухах лящить!

Перестали хлопці, почали дівчата. А поперед усіх Марина! Чорні очі зайнялися, так і горять, так і блищать! З лиця пашить вогнем! Воно ніби аж горить на сонці. Марина танцює і других в танець тягне. Хлопці умисно нищечком наймають музики. Музики вдарять голосніше, дрібніше. Марина вискне і, як метіль, полетить швидше і легше!

(За І. Нечуєм-Левицьким, 196 слів.)


ЗАНЯТТЯ №7

ДИКТАНТ 13

Солодке чудо

Землі давньої Колхіди виявили гостинність кільком видам цитрусових дерев. Особливо вдячним виявився мандарин. Пам’ятаємо його ще з дитинства. А от нашим прадідам цей плід з м’якими запашними дольками навряд чи був знайомий. До Європи прийшов він у позаминулому столітті. Завдяки своїй холодостійкості (прищеплені сорти витримують значні морози) швидко поширився і досяг Закавказзя. Згодом мандарин став головною цитрусовою культурою Грузії.

Мандарин, як вважають науковці, – це стародавня культура Китаю, Японії, В’єтнаму. Правда, історичних свідчень щодо цього обмаль. Минуле мандарина пов’язують з певним парадоксом. Він, як і решта цитрусових, не зустрічається у дикому стані. Це й , зрозуміло, дуже зацікавило учених. Науковці ніяк не могли збагнути, як цей вид культурної рослини з’явився нібито „нізвідки”. Така ж доля, як не дивно, і в картоплі та кукурудзи, що відрізняє їх від інших окультурених рослин. Поки що вдалося відслідкувати лише географію поширення цих дивних культур.

(За А. Топачевським, 140 слів.)

ДИКТАНТ 14

Крикливі метелики

Метелики – нам важко навіть таке уявити – бувають крикливі. Ці легкокрилі створіння, як не дивно, з найдавніших часів вважаються в багатьох народів потойбічними істотами. Коли вибухнув вулкан Каратау, загинули десятки тисяч людей. А незабаром біля берегів Яви з’явилися маси мігруючих метеликів. Усі гавайці, зрозуміло, одностайно вирішили, що це з’явилися душі загиблих під час виверження вулкана.

Ось чому фантазія народів з особливим страхом ставиться до одного з найбільших у світі метеликів. У Європі він відомий під назвою „мертва голова”. На його темній спинці справді можна розгледіти малюнок, який нагадує череп. За народним повір’ям, цей метелик своїм прильотом у кімнату хворого попереджає його про найгірше. А його крик у цій же кімнаті – це заупокійна! До речі, кричить „мертва голова” знаменито. Може кричати на льоту, в коробочці крик метелика стає дужчим, а затиснутий у руці він видає відчайдушний писк.

Учені потратили чимало часу, щоб з’ясувати природу цих звуків. Цикади, цвіркуни, коники, мухи – усі ці комахи дзиґотять, скриплять чи скрекочуть або за допомогою крилець, або за допомогою суглобів. Зрозуміло, такі звуки можливі лише в польоті. Це й же метелик подає голос навіть у нерухомому стані. Виявляється, роль голосових зв’язок у нього відіграє особливий наріст на внутрішній поверхні верхньої губи.

(За В. Мазенцевим, 196 слів.)

ЗАНЯТТЯ №8

ДИКТАНТ 15

Пристрої для замикання дверей

Історія не зберегла ані конструкції першого замка, ані імені його винахідника. Мабуть, першим замком слід вважати мотузок або жили тварини, зав’язані на вузол. За переказом, вузол, зав’язаний царем Гордієм, був найскладнішим. Цим вузлом він прикріпив ярмо до дишла своєї колісниці. Оракули пророкували велике майбутнє тому, хто зміг би розв’язати вузол фригійського царя. Олександр Македонський, не довго думаючи, розсік Гордіїв вузол мечем.

Чим цивілізованішими і багатшими ставали люди, тим надійніші й хитромудріші замки були їм потрібні. З’явилися навіть спеціальні склепи з важкими дверима. Двері та скрині, оббиті бронзовими і сталевими смугами, надійно оберігали скарби заможних городян і феодалів. А якомусь з імператорів навіть спало на думку зберігати казну в діжках, захованих на острівці посеред озера, викопаного на території палацу. Навколо острівців плавали зголоднілі крокодили. Зрозуміло, підібрати ключа до такого зубастого замка було справою нелегкою.

На сьогоднішній день при створенні дверних замків використовуються найсучасніші досягнення науки і техніки. Яких тільки конструкцій не існує – годинникові, магнітні, електронні, буквені, керовані по радіо. Відмикати їх можна як ключем, так і за допомогою буквеного або цифрового шифру.

(з кн. „Що? Як? Чому? Світ знайомих незнайомців” 174 слова.)

ДИКТАНТ 16

Порцеляновий дивосвіт

Велику естетичну насолоду дають любителям прекрасного колекції виробів, виготовлених з порцеляни. Статуетки, вази, посуд з цього чудового матеріалу вражають своєю красою.

Порцеляна – винахід китайців, відомий ще з шостого століття. Китайці досягли виняткової майстерності у виготовленні порцелянових виробів – тонких, прозорих, з яскравими розписами. У середні віки вони виготовляли порцелянові ліхтарі, освітлювані зсередини вогнем. На стінках ліхтарів зображували казкові квіти, риб, драконів з палаючими очима. Вражали своєю красою і чаші, в яких крізь мережану стінку виднілася друга – суцільна. На ній намальовані гори, будинки, жінки з кошиками квітів.

У Європі про порцеляну довідались у тринадцятому столітті від венеціанського мандрівника Марко Поло. Італійцям порцелянові черепки кольором і формою нагадували черепашок. Так від італійського слова „порчелло” з’явилась назва „порцеляна”. Слово „фарфор”, запозичене з арабської мови, ми перейняли від турецьких та перських купців.

У шістнадцятому столітті порцеляна, завезена китайськими купцями, поширюється Європою. У цей час входить мода на колекціонування порцелянових виробів. Польський король мало не спустошив державну скарбницю заради порцеляни, милої його серцю. Він навіть ув’язнив відомого у ті часи алхіміка, який і розгадав секрет китайської порцеляни. Так у тисяча сімсот десятому році з’являється перший у Європі порцеляновий завод, який довгий час оберігав таємницю виробництва фарфору.

(За А. Комарницьким, 195 слів.)

ЗАНЯТТЯ №9

ДИКТАНТ 17

Незвичайна лікарня

У Ситці цей госпіталь, призначений для птахів, знають усі. І всі йому допомагають. Одні жертвують гроші, інші приходять доглядати за хворими. Лікують тут незвичайних пацієнтів – хворих орлів. Птахи іноді потребують нашої допомоги, ось люди і визволяють їх з біди.

Білоголовий орел, рідкісний, красивий птах, – це символ Сполучених Штатів Америки. Колись він був дуже поширений на всьому континенті. Але спочатку рушниця, а потім втручання людини-загарбника у довкілля різко зменшили чисельність цих птахів. Останнього удару завдали хімікати. Окремі з них, призначені для боротьби з комахами-шкідниками, потрапляли в організм птахів і порушували кальцієвий обмін. Яйця, відкладені орлами, мали тоненьку шкаралупу, тому у гнізді швидко руйнувалися, позбавляючи птахів шансу на продовження потомства. Ось таке нерозважливе поводження людей з хімікатами порушує звичайний плин життя на планеті.

Лікарні для орлів у Ситці – це не тільки допомога матінці природі, така необхідна саме зараз, це ще й спосіб не дати людській душі зачерствіти.

(За В. Пєсковим, 145 слів.)

ДИКТАНТ 18

Кораблебудування на Русі

Яскравими сторінками воєнного мистецтва назавжди лишилися в історії знамениті морські походи київських князів-переможців. Кораблі русичів, добре знані на Чорному морі, допливали і до Каспію, а деякі – і до берегів Сирії.

Здавна на Русі процвітало кораблебудування. Київські майстри-умільці постійно придумували нові типи суден – маневреніші, боєздатніші, безпечніші. Від перших примітивних човнів-довбанок руський флот пройшов великий шлях розвитку. З’явилися човни завдовжки до п’ятнадцяти метрів, здатні вміщувати до півсотні воїнів. При наближенні до ворога одні вої гребли, затулені щитами, інші натягували луки або стискали в руках списи, готуючись до ближнього бою. Були на таких кораблях і вітрила – добра підмога гребцям при попутному вітрі.

Пізніше на Русі з’явилися великі кораблі, оснащені кількома вітрилами та високими щоглами. Гребці у них сиділи під палубою, заховані від ворожих стріл. На цих же суднах плавали і мирні русичі, зокрема купці. Бо Київ-град, інші великі міста нашої землі вели жваву торгівлю з багатьма народами.

Історія флоту Київської Русі – промовисте свідчення талановитості її людності, здатної створити найсучаснішу для того періоду історії техніку. Це був, як бачимо, народ-трудівник, народ-воїн, народ-будівничий.

(За М. Слабошпицьким, 178 слів.)

ЗАНЯТТЯ №10

ДИКТАНТ 19

Гречка

Гречка здавна полюбилася людям. У минулих століттях існував звичай під час посіву гречки, у день Килини-гречениці, частувати кашею лірників. Вони, у свою чергу, дякували господарям за багату кашу і співали про царівну Крупеничку, яка виросла з гречаного зернятка. Походить гречка здалеку – з Гімалаїв. Там зосереджено найбільше форм дикої й культурної рослини. Там її можна зустріти навіть на висоті до п’яти тисяч метрів над рівнем моря. З Гімалайських гір гречка проникла в Сибір, на Далекий Схід, у Монголію, Китай, Індію, Японію. В Україну, вважається, ця рослина занесена ще воїнами князя Святослава під час славетного візантійського походу. Тому вона й зветься не „гімалайка”, як можна було б сподіватися, а „гречанка, грекиня”. У польській мові вона називається так само – „гречанка”. Це наслідок запозичення з української мови. Гречка широко розійшлася по Середземномор’ю, звідти – в інші європейські країни. Правда, у французів вона вже зветься „сарацинкою”, „арабкою”, точніше „арабським житом”. Виходить, звідки привезли, так і назвали.

(За А. Коваль, 152 слова.)

ДИКТАНТ 20

Багатство Карпат

Пісенні, мальовничі й чарівні Карпати, або, як кажуть у народі, – Верховина. Тут, у мальовничих закутках, починаються чисті та бистрі потоки й річки: Черемош, Прут, Бистриця. А від гір, вкритих могутніми лісами, далі, аж ген далі, поза Дністер, зеленими килимами простяглися родючі поля. Цей край носить ім’я Івана Франка - великого Каменяра, велета духу народного, борця за його кращу долю, автора знаменитого „Вічного революціонера”.

Земле Прикарпатська, історія твоя, сповнена драматизму, дійшла до нас зі стародавніх переказів та пісень, писемних джерел. Тут, над самим Дністром, розкинувся стародавній Галич. Він пам’ятає ті далекі часи князювання Івана Васильовича, Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича та Данила Галицького. Тоді у битвах з ворогами народ відстояв єдність рідної землі – Галицько-Волинського князівства, зміцнив його могутність. Адже Галицька брама колись була південно-західною брамою, ворітьми Київської Русі.

Під впливом Івана Франка, Михайла Павлика, інших прогресивних діячів на Прикарпатті виросли і сформувались письменники нового напряму: Наталя Кобринська, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина та інші.

Їдуть сюди, на ці благодатні землі, туристи і восени, і влітку, і взимку, знайомляться з чудовим краєм, милуються квітучою Івано-Франківщиною.

(За С. Пушиком, 177 слів.)


ЗАНЯТТЯ №11

ДИКТАНТ 21

Легенда

Пішов один дядько в ліс працювати, натомився і заснув. Було це саме в ніч на Івана Купала. Усе в таку ніч наповнюється незвичайною силою. Навіть папороть зацвітає особливим цвітом. Деякі сміливці з допомогою цього цвіту скарби знаходили.

Прокидається дядько і бачить, що коло нього зацвіла квітка папороті і світиться блакитним світлом. Зірвав він її, і відразу в лісі здійнявся страшенний вітер, гілки, коріння – все летить на нього. Поніс він ту квітку. Аж раптом ззаду здійнявся страшенний крик, лемент. Неначе люди біжать з відрами хату його гасити. „Рятуйте! – кричать, – поможіть!” А він знав, що не можна оглядатися назад. Не оглянувся і йде далі. Коли чує – ззаду плачуть, голосять і просять: „Оглянься! Оглянься!” Але він не оглянувся. Коли видалось йому, що дочку його схопили розбійники. „Ой таточку, ой рятуйте!” – кричить вона. Він не витерпів і оглянувся. Відразу не стало ні вітру, ні бурі, ні розбійників. І в руках у нього не стало квітки папороті. Дядько зразу здогадався, що це з ним так пожартували духи лісу.

(З кн. „Благослови, мати”, 164 слова.)

ДИКТАНТ 22

Музей під відкритим небом

Автобус швидко котиться вулицями Києва. Ми їдемо оглянути музей під відкритим небом.

– Це ж десь за містом, як ми його знайдемо? – думаю вголос.

– Язик до Києва доведе, - заспокоює Христя.

Біля мене сидить приємна жіночка.

– І як ви ото не боїтесь самі мандрувати? – запитує нас.

Нарешті приїхали. Це аж за містом, серед поля. Купуємо квитки і чекаємо, поки впустять. Пристаємо до гурту жінок з якогось виробництва. Розмова точиться російською. Лиш одна жінка час від часу закидає по-своєму. Та ще молода дівчина вперто чеше виключно українською мовою. Підходять хлопці, зачіпають її, жартують. Потім один з них хмуриться і вимагає: „Говори по-російському!” Дівчина знітилась, змовкла на хвилю і перейшла на їхню мову.

Ми простуємо полем. На горі стоїть млин, далі церква. Хати розташовані по областях. Ось Полтавщина, далі – Чернігівщина, Слобожанщина, Поділля, Полісся. Музей ще не закінчений. Ми ходимо від однієї до другої хатинки і захоплюємось.

– Оце моя мати й досі в такій живе! – вигукує одна.

– А я і не проти, щоб мати отаку хату й садибу, – озивається друга, – куди краще, ніж теперішня квартира.

Пірнаємо в давній світ. Усі господарі тут надіялися на себе, на свій розум. Усе зроблено власними руками.

(За Л. Богуславець, 190 слів.)

ЗАНЯТТЯ №12

ДИКТАНТ 23

Дівчина-легенда

„Вона піснями виспівала душу, вона пісні ці залишає нам”, – так говорить про піснетворку сімнадцятого століття Марусю Чурай сучасна письменниця Ліна Костенко. Чураївна віддавна привертала увагу дослідників історії, фольклору, літератури. Її образ, оповитий таємничістю, ореолом міфічності, ставав центральним у творах різних літературних родів. Її пісня „Ой не ходи, Грицю,...” була їх сюжетною основою.

У дев’яностих роках дев’ятнадцятого століття Володимир Самійленко пише п’єсу „Чураївна”. На сюжетну канву пісні накладається мотив козацького минулого України. Історичні події стають самостійним об’єктом художнього осмислення. Нещастя, страждання випадають на долю дівчини, вони й народжують пісні. Зі свого горя вона видобуває творчу снагу. Це інтуїтивно відчувають й інші персонажі драми. Бобренко-батько на легковажне зауваження сина про те, що на світі така Маруся не одна, твердо відповідає: „Ні, сину мій, така одна на світі”.

Сьогодні Маруся Чурай асоціюється з піснею. Пісня ж викликає образ Чураївни. Це два нерозривні поняття, які тривожать душу, спонукають до роздумів про найсокровенніше.

(За В. Мелешком, 151 слово.)

ДИКТАНТ 24

Виступ

Знову були розмови про багату історію замку, перелічувалися королі, які тут бували. Гостям показували картини, каміни, канделябри, гобелени, меблі. Хто на чому сидів, лежав, з чого пив і їв. Не було мови про те, хто й про що думав, але це якось завжди забувається. Може, тому, що думати належить сучасникам. Власне, з цього Карналь і почав свій виступ у дискусії, не забувши водночас зазначити, що має неабияку приємність говорити саме в такому неповторному місці, тут, у цьому дивному витворі минулих часів. З легкою іронією говорив Карналь: „Збираючись для розмов, подібних до нинішньої, ми перестаємо бути вченими і мовби виконуємо роль псевдодипломатів, себто людей, які знають потроху все на світі і нічого – до пуття. Самі ж, захоплені власними науковими відкриттями, вже здійсненими і ще тільки задуманими, з захопленням повторюємо слова Леонардо да Вінчі: „Великий птах першим починає політ, сповнюючи всесвіт захватом”. Ґюґо казав: „Дух людський відкривається трьома ключами. Це – число, літера, нота”. Знання, думки, мрії – все тут. У числах – знання, в літерах – думки, в нотах – мрії. Ми спокійно спостерігаємо найгрізнішу хворобу нашого віку – деградацію мови, панування жаргонів, словесної інфляції, термінологічної каламуті й модних шаленств. Внаслідок цього втрачається вартість слова. Відомо ж, що створювані людьми словесні системи можуть спонукувати або, навпаки, гальмувати розвиток нашого розуму”.

(За П. Загребельним, 204 слова.)

ЗАНЯТТЯ №13

ДИКТАНТ 25

Не забуваймо праведних гетьманів

Уже більше п’яти століть у хроніках, літописах, державних документах, в піснях і думах закарбовується й розвивається історична панорама однієї з найгероїчніших і найдемократичніших сторінок світової історії – Запорізької Січі.

Науковці обґрунтовано й справедливо визначили суспільний лад Запорізької Січі як демократичну республіку, а українська та світова література створили козацькому військові, національним героям неповторний духовний пам’ятник. В усі часи слово „козак” означало вільну людину, і супроводжувалося воно найяскравішими і найпоетичнішими епітетами.

Запорізька Січ до останніх днів свого існування, тобто до тисяча сімсот сімдесят п’ятого року, залишалась островом волі українців, а пам’ять про ці славетні сторінки історії не раз живила дух нових героїв – не менш сміливих і мужніх.

Нові покоління повинні усвідомлювати важливість діяльності українських гетьманів. Ці народні месники не лише свято стояли на захисті свого народу, але й прокладали трагічний для мільйонів українців шлях до Сибіру, на Соловки. Наше завдання – зберегти історичну пам’ять і не дозволити затерти сліди наших найславетніших героїв.

(За Я. Дзирою , 152 слова.)

ДИКТАНТ 26

Зародження життя на Землі

Чотири мільярди років тому Сонце світило яскравіше, та й наша Земля виглядала інакше. Не було на ній звичних океанів та материків, а також ще не сформувалась атмосфера з киснем, азотом і вуглецем. Та найголовніша відмінність полягала в тому, що на Землі не встигло народитися життя. Сьогодні нашу планету космонавти бачать голубою, а завдяки рослинам ми називаємо її нашим зеленим домом, проте тоді вона була ще мертвою у повному розумінні цього слова. Про забарвлення Землі у ті часи можна лише здогадуватися.

Очевидно, поки наша планета була ще гарячою, різних сполук на ній було незмірно менше, ніж тепер. Це підтверджується наявністю у складі розжареної корони Сонця водню, і цього елементу там найбільше. Є трохи вуглецю, азоту і кисню, а сполуки – лише найпростіші. З плином часу Земля остигала, і сполуки на її поверхні ставали складнішими. Вуглець одержав, нарешті, можливість легко з’єднуватися з різними елементами, особливо з воднем. Спочатку, мабуть, утворився найпростіший з вуглеводів – метан. Вода у вигляді пари, а також аміак допомогли метану й іншим вуглеводам взяти участь в утворенні більш складних сполук: альдегідів, спиртів, різних кислот. Усе це з часом почало все активніше й активніше розчинятися у воді первісних океанів і наповнювати атмосферу.

(За А. Топачевським, 196 слів.)

ЗАНЯТТЯ №14

ДИКТАНТ 27

Іван Богун

За одностайним визнанням істориків, Іван Богун – один з найвизначніших військових діячів епохи визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Ця людина була щедро обдарована всіма тими якостями, з яких і складається талант полководця.

Відомо, що на самім початку війни Хмельницький призначив Івана Богуна полковником вінницьким і поклав на нього обов’язок оборони західних територій України від шляхти. Вінницькому полковникові доводилося неодноразово вступати в бій з переважаючими силами ворога, але він знову й знову виходив переможцем. Козацькі літописці оповідають, що Богун часто був у перших рядах свого полку. Якось потрапив в оточення. Порубавши більшість козаків, жовніри кинулись на козацького полковника й почали скручувати його. Очевидно, вони вважали, що Богун – уже в них в полоні. І, певно, так воно й сталося б, якби не справді богатирська сила полковника. Він легко пострушував із себе ворогів, а потім підхопив із землі шаблю, посік кількох нападників, скочив на баского коня й утік з-під самого носа жовнірів. А наступного дня знову виводив невеликий загін з вінницької брами, щоб виснажувати ворога постійним сутичками...

(За М. Слабошпицьким, 168 слів.)

ДИКТАНТ 28

Так хочеться чогось більшого за слово

Прийменники готові вічно стояти при іменнику, а сполучники мають інше бажання. Хоча в багатьох підручниках і посібниках їм приписують те, що не зовсім відповідає справжньому стану речей і що часто не підтверджується на практиці. Часто читаємо, що сполучники поєднують слова і служать для зв’язку частин складного речення. На першому місці, як бачите, стоять слова. Якби сполучник міг говорити, то він сказав би відверто: „Мені завжди хочеться поєднувати щось більше за слово. Я бажаю поєднувати речення і роблю це успішно. А слова теж сполучаю, коли знайду хоча б крихітку часу. Але найперше – речення”. Не знаю, як вам, а мені вчулися в цій оповіді нотки смутку, а то і скарги. Не розуміють люди благородних намірів сполучника. Залишається йому тільки старанно і наполегливо працювати в реченнях.

Сполучники трудяться у синтаксичному царстві натхненно, об’єднуючи прості речення у складні. Вони начебто виконують спільні завдання, проте, коли пильніше придивитися, різняться своїми манерами. Одні сполучники виступають за певну рівноправність частин складного речення, а інші роблять одну з частин підпорядкованою, підлеглою. Через те виділяємо сурядні сполучники, що поєднують сурядні (синтаксично рівноправні) частини складносурядного речення, і сполучники підрядні, які перетворюють одну з частин складнопідрядного речення у синтаксично залежну. Отож поведінка сполучників сурядних і підрядних неоднакова.

(За І. Вихованцем, 202 слова.)

ЗАНЯТТЯ №15

ДИКТАНТ 29

Легендарний Дніпро

У глибині смоленських лісів бере свій початок Дніпро – найбільша річка України. У своєму плині на південь Дніпро протікає по території Росії, Білорусі та України; на своєму довгому шляху завдовжки дві тисячі двісті вісімдесят п’ять кілометрів він перетинає різні природні зони, а нижче Херсона впадає в Чорне море.

Понад дві тисячі років тому на дніпровських просторах східні слов’яни заснували Київську Русь. Висока культура, багатющі природні ресурси і військова міць здобули їй славу могутньої держави. Русь росла, міцніла і поширювала свій вплив на суміжні території, вона об’єднала окремі слов’янські князівства, в результаті чого й виникла наша Вітчизна.

За рік Дніпро із свого басейну збирає і виносить у море в середньому більше п’ятдесяти кубічних кілометрів води і більше двох мільйонів тонн наносів.

Дніпро – рівнинна річка. На своєму шляху він у висотному розрізі знижується тільки на двісті п’ятдесят три метри. Верхній Дніпро тече лісистою місцевістю, до Дорогобужа він перетинає пагорбисту місцевість. На берегах середнього Дніпра розкинулося багато великих і малих міст, кожне серед них – сторінка історії Русі й України.

(за О. Муратовим, 168 слів.)

ДИКТАНТ 30

Чумацькі воли

Воли – то була перша турбота чумака; незамінними вони залишалися в усій Україні і як робоча сила для хліборобства та перевезення вантажів, і як предмет торгівлі. Від рогатої худоби все йшло на продаж: молоко, шкури, шерсть, роги й кістки, а на паливо – сухий кізяк. Молоком харчувалася вся сім’я, волами орали землю, ними ж чумаки візникували. Багато хто скуповував кількамісячних бичків, відгодовував і продавав по два - три рази, маючи на кожний карбованець десять зиску.

Ніщо не могло зрівнятися з витривалістю власне чумацьких волів. З ранньої весни аж до пізньої осені вони возили по п’ятдесят – шістдесят пудів вантажу на парному возі, проходячи за цей час у три кінці – у Крим або на Дін і назад – до двох тисяч верст, і ще в проміжках по два, по три тижні тягнули плуга!

Після десяти–п’ятнадцяти років волів продавали гуртівникам на забій, основна причина вибракування – рання втрата зубів. Перед продажем волів відгодовували бардою. Барда – це рештки від хлібного вина у вигляді киселю, які залишалися на винокурнях. Від барди воли швидко набирали вагу, ставали важкими і жирними, це особливо важливо було для гуртівників, адже старі, беззубі воли не могли жувати сіна.

Деякі чумаки тримали не по одній чи дві пари волів, а по кілька десятків. Наприклад, Микола Сизьон з Харківської губернії мав п’ятдесят пар, а сім’я на прізвище Забашти – до ста пар волів.

(За Г. Данилевським , 218 слів.)

ЗАНЯТТЯ № 16

ДИКТАНТ 31

Чому їжаки не бояться машин?

А кого чи що вони, скажіть, бояться – нікого й нічого! Навпаки – це, мовляв, хтось інший нехай їх боїться: колючки в їжаків густі і гострі. Відчують якусь небезпеку – одразу згорнуться клубком, виставлять голки і чекають, доки мине загроза. Цей інстинкт самооборони, ця, так би мовити, неабияка самовпевненість у своїй цілковитій захищеності й призводять до масової загибелі їжаків на автодорогах. Справа в тому, що їжаки, на відміну від інших тварин, нікуди не втікають – вони, запримітивши будь-який рухомий об’єкт, миттєво згортаються і залишаються на місці. На жаль, інстинкт, вироблений тисячоліттями, не рятує тваринок від небезпеки: побачити на асфальті, особливо на бетоні чи ґрунтовому шляху, невеликий сірий клубок водіям на швидкості надто важко. Тим більше, що їжаки виходять на свої промисли переважно з настанням темряви, при цьому ще й полюбляють прогулюватися стежками і дорогами: не потрібно плутатись у траві і перелазити через всілякі перешкоди.

(За О. Винокуровим, 145 слів.)

ДИКТАНТ 32

Бджола-трудівниця

Взимку у вулику тихо: сидять у своїх домівках, на заслуженому відпочинку трудові легіони бджіл. Стоять рядами в затишному зимівнику акуратні їхні будиночки, у повітрі – запах пасіки, сутінки, тиша.

А ледь зблисне сонце, з’явиться першоцвіт – задзижчать благовісно золоті вертольотики вже у повітрі, віншуючи весну. Починається, як дехто пише, напружений трудовий сезон.

Складна й несолодка то праця – творення меду: маленька комаха вагою усього десяту частку грама повинна зробити до вулика щось із сто п’ятдесят тисяч „рейсів” з нектаром, аби зібрати один кілограм меду. Вдумайтеся в цифру: в одному стограмовому келишку сконцентрована квінтесенція з мільйона квіток!

Проте бджола не лише збирає мед – вона запилює півтораста видів сільськогосподарських культур. Користь від цього неабияка. Підраховано: приріст урожаю від цього у двадцять разів перевищує вартість меду та воску. Одне слово, де більше бджіл – там більше й зерна. Відомо, що саме від їхнього запилення врожай гречки, соняшника, люцерни, яблук більшає наполовину, кавунів та динь – у два рази, вишень, черешень – у сім, а деяких сортів винограду – у десять разів.

Є у світі пам’ятники багатьом нашим помічникам – собаці, голубові, навіть горобцеві. Цікаво, чи знайшовся хто-небудь, хто відзначив працьовитість цієї комахи? Насправді ж бджола вже й так заслужила на людську вдячність, увагу й турботу про себе.

(За Є. Колодійчуком, 198 слів.)

ЗАНЯТТЯ № 17

ДИКТАНТ 33

Щаслива сорочка

Колись давним-давно в одній заморській країні, де хліб і ковбаси ростуть на деревах, де молоко тече річкою, а пиво піниться в озерах, жив пребагатий король. Якого тільки в нього багатства не було: золота – мішками, срібла – копицями, інших дорогоцінностей – лопатою нікуди згортати. Та все ж король завжди почував себе нещасним. Раптом десь довідався він про те, що можна стати щасливим, діставши сорочку з щасливої людини.

Негайно викликає король до себе двох найвідданіших слуг і говорить: „Слуги мої вірні, даю вам зі своєї стайні два найгарніших жеребці, даю зі своєї скарбниці два мішки золота і стільки ж срібла та всякого харчу в придачу. Поїдьте ви по різних країнах, відшукайте і привезіть мені сорочку із щасливої людини, а в нагороду за сорочку одержите від мене ще стільки золота, як даю вам оце зараз”. Стисли слуги плечима, переглянулися, та що було робити. Мусили нашвидкуруч сідлати коней та їхати світ за очі шукати тієї сорочки.

(За В. Шевчуком, 154 слова.)

ДИКТАНТ 34

Мій дім

Серед речей була в нас чудова етажерка з темного полірованого дерева, складена у формі зрізаної піраміди: внизу полиця широка, а чим вище, тим менша. Кожна така полиця прикрашалася точеними фігурками, схожими на величезні шахові пішаки. Звідки вона в нас взялася, не відаю, тож не можу твердити, що й це був продукт столярської вправності діда чи дядька; скажу тільки, що для нас із братом ця річ мала виняткове значення у житті, бо саме там складалися перші наші книжки, яких чимдалі більшало – так почала творитися наша бібліотека, спершу з братом спільна, а згодом збирана індивідуально. Образно кажучи, піраміда нашої духовності. Я дуже любив розглядати вишукану форму цієї етажерки, можливо, саме від неї взяв отого принципу піраміди як естетичної категорії, про яку час від часу писали дослідники моєї творчості. Побіч етажерки завжди стояло деревце фікуса у великому вазоні, широчезне листя якого регулярно протиралося вогкою ганчіркою. Цього фікуса знищили батьки, коли ми вже повиростали: пройшла чутка, що тримати це дерево в хаті шкідливо, – хоч-не-хоч, а мусили його прибрати.

Я більш-менш докладно описую світ визначальних речей мого дитинства, бо він з плином літ для людини мертвіє, а в очах дитини завше живий і має сув’язь з її єством, яке формується не лише думками, почуттями, але й містичними формами.

(За В. Шевчуком, 212 слів.)

ЗАНЯТТЯ № 18

ДИКТАНТ 35

Мамині скарби

І, може, довго б я мудрував біля того пояса, аби раптом не пофортунило мені: сьогодні мати почала діставати з комори, зі скриньки, з сипанки, з-під сволока і навіть з-за божниці свої вузлики. У них лежало все те, що далі зійде, зацвіте, закрасується й перев’ється по всьому городі: огірки, квасоля, біла, ряба і фіалкова, безлуский горох, турецький біб, чорне просо, кукурудза жовта й червона, капуста, буряки, мак, морква, петрушка, цибуля, часник, наут, соняшник, кручені паничі, нагідки, чорнобривці, гвоздика і ще всяка всячина.

Мати радісно перебирала своє добро, хвалилася його силою і вже бачила себе в городі посеред літа, коли ноги веселить роса, а очі й руки – різне зілля. Я теж у думках забирався в горох або нахиляв до себе співучі маківки, та це не заважало мені найбільше придивлятися до вузликів із гарбузовим насінням. Вони були чималі, і дещицю можна було з них надібрати. Щоб не дуже старатися самому, я попросив трохи його у матері, але вона, поскупившись, дала мені лише одну пучку: „Більше не можна, Михайлику, бо це насіння!”

У її устах і душі насіння було святим словом.

(М. Стельмах , 170 слів.)

ДИКТАНТ 36

Таємнича наука

Від тієї хвилини, коли заклинач дощу забрав Кнехта до своєї хижі, стіна недовір’я й стриманості поміж ними впала. Туру піддався, скорений наполегливістю хлопця, і тепер хотів тільки одного: зробити з нього доброго заклинача погоди і свого наступника. Для такого навчання не було нічого: ні усталених способів, ні теорії, ні методики, ні письма, ні цифр, навіть було дуже мало слів, і майстер удосконалював не стільки розум Кнехта, скільки його чуття. Поволі й невиразно розкривалася перед хлопцем широка, насичена система досвіду, спостережень, інстинктів і навичок дослідження. Але основою і центром тих знань була наука про місяць, про його фази і вплив, про те, як він завжди повнішає і знов тоншає; місяць був заселений душами померлих, які він посилав для нових народжень, щоб звільнити місце задля нових померлих.

Так само, як той вечір, коли він, весь під чарами праматериної казки, пішов до хижі старого і побачив його таємничі горщики, в пам’яті хлопчика закарбувалася ще одна хвилина між ніччю і ранком: майстер збудив його через дві години опісля півночі і вийшов з ним у непроглядну пітьму, щоб показати, як востаннє сходитиме серпик старого місяця. Вони стояли на голій кручі посеред лісистих пагорбів, боязко і зачаровано дивився Кнехт на світило: поволі воно випливало з-поміж мороку хмар на острівець чистого неба.

Заклинач дощу порахував на пальцях, скільки днів лишилося, і сказав:

– Скоро він змінить свій вигляд, почне знов повнішати, тоді настане пора сіяти гречку.

(За Г. Гессе , 229 слів.)

ЗАНЯТТЯ № 19

ДИКТАНТ 37

Калина

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, скажімо, клен, у росіян – берізка, а в нас – калина. Калина – особливе дерево-кущ, з давніх-давен наш народ опоетизовував його, оспівував у піснях. Ніжний цвіт, багряні ягоди, лікувальні властивості – все це не повний перелік переваг калини над іншими деревами. Чи ж не тому так дбайливо охороняли й доглядали в народі калину. Наруга над нею вкривала людину неславою. „Ламатимете цвіт калини – накличете морози”, – казали батьки дітям, аби ті не нівечили цвіту. Справді, калина цвіте наприкінці весни, коли вже відходять заморозки.

Ще порівняно недавно на луках і узліссях наших сіл можна було побачити суцільні калинові гаї. Власне, цим пояснюється й те, що в Україні немало населених пунктів з поетичною назвою Калинівка. Назва залишилася – самої ж калини стало небагато.

Якщо троянди і виноград, за влучним висловом Максима Рильського, символізують красиве й корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій.

(За В.Скуратівським, 154 слова.)

ДИКТАНТ 38

Нездоланний дух

Який же великий на такому тлі був Чернуха – босяк і рецидивіст. Обдертий до того, що геть був голопузий, але яка в ньому горда, пружиняста, струнка душа. І весь він зі своїми неприкритими грудьми, із зухвалими вусами при такому зіставленні виглядав, як Гуллівер. Горлатий, безжурний, безстрашний Чернуха.

Це було щастя цілої камери, цей Чернуха. Це – її душа. Справжня жива душа. Це визнавали всі, а найперше – кримінальні. Якщо старостою був той, що підходив до Андрія покурити напочатку, користався пошаною всіх і послухом, так би мовити, по адміністративній лінії, то Чернуха був чимсь більшим, аніж староста. Він був королем камери, духовним її стовпом. І він нічого не робив, тільки співав і сміявся. Тільки він починав сміятися – Андрієві зразу приходив на думку Байда-Вишневецький, незрівнянний гультяй і зухвалий скалозуб із ворохобної Січі Запорізької. Чернуха був зухвалим громоподібним сміхуном, якого весь світ не обходив. А коли Чернуха співав, то Андрій не міг відпекатися від думки, що це в особі цього голопузого Чернухи посаджено зацьковану, безпритульну українську пісню в тюрму – стихійну, первісну, чорноземну тюрму. У штрафну камеру. А вона – та пісня – й нуль уваги. Загиджена, потоптана, стероризована, вона зовсім не збирається здаватись, зринає чиста й грімлива, розправляє крила, нестримно гримить на повен голос. А її захищає ворохобна босяцька січ від ненависного тюремного цербера.

(За І. Багряним , 208 слів.)

ЗАНЯТТЯ № 20

ДИКТАНТ 39

Вовк

Своєю зовнішністю звичайний, або сірий, вовк, на перший погляд, нагадує великого сильного собаку. Проте його дуже легко впізнати за властивими лише вовкам ознаками. У нього широколоба голова з масивною видовженою мордою, могутні ікла. Шия коротка, малорухома, очі ясно-коричневі, розміщені косо. Надбрівні дуги опуклі, через що очі здаються запалими і більшими, ніж у собак. Міцний високий загривок і звичка підгинати задні ноги створюють уяву, наче спинна частина його сильного тулуба похила в напрямі хвоста, а могутня широка грудна клітка відділяється від підібраного черева. Передні кінцівки хоч і стрункі, проте мускулисті й міцні. Рівномірно пухнастий хвіст вовк ніколи не закидає за спину, він у нього завжди висить. Забарвлення хутра улітку рудувате, значно темніше вздовж спини і майже до половини хвоста. Узимку у волосяному покриві зникають іржаво-рудуваті відтінки, і забарвлення набуває бурувато-сірого кольору, дещо світлішого на черевній частині.

За нинішніх несприятливих для диких тварин умов вовки в Україні поширені досить нерівномірно. Найбільше їх у районах північного Полісся та в гірських хребтах Карпат. Найменше – в лісостепу та в степових областях. Як не дивно, але курортний Крим ці хижаки ніколи не полюбляли.

(за О. Винокуровим, 178 слів.)

ДИКТАНТ 40

Сучасне художнє скло

Художнє скло України на сучасному етапі розвитку є одним з найбільш цікавих і характерних видів декоративно-прикладного мистецтва. Воно здобуло визнання не тільки в нашій країні, а й поза її межами. Елегантні іскристо-прозорі кришталеві вази, кубки, набори для напоїв, яскраво декоративні кольорові скляні комплекти посуду, своєрідні чарівно-фантастичні скульптурні вироби українських митців користуються успіхом на художніх виставках та ярмарках. Усе ширше і майстерніше останніми роками застосовується худскло в архітектурі – у вигляді вітражів, декоративних вставок, мозаїчних композицій.

Українське художнє скло своїм корінням сягає доби Київської Русі. У ті далекі часи майстри скла виготовляли різні прикраси, головним чином браслети, а також посуд – пляшки, келихи, склянки тощо. З розвитком на Русі кам’яного зодчества було налагоджено виробництво різнокольорової смальти для мозаїк, що переконливо доведено останніми науковими дослідженнями археологів. Та процес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства, надовго загальмувала татаро-монгольська навала. Лише в наступні десятиліття стало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.

Освоєння митцями різних технічних і технологічних прийомів опрацювання скла привело до збагачення й розширення арсеналу художньо-виражальних засобів, а це, у свою чергу, зумовило розширення асортименту виробів, збагачення ідейно-художнього змісту та декоративної виразності скляних творів.

Сьогодні неможливо уявити наш побут, інтер’єр житла чи громадського приміщення без художньо опрацьованого скла. Скляні вироби оточують нас повсюдно і є життєво необхідними. Сучасне художнє українське скло – яскраве, своєрідне явище художньої культури України.

(За В. Щербаком, 219 слів.)


ДИКТАНТИ ПІДВИЩЕНОЇ СКЛАДНОСТІ

ДИКТАНТ 41

Чумацький Шлях

Через увесь простір неба з краю в край висіявся зорями Чумацький Шлях. Чумаць-ким Шляхом названо колись той вигин галактики. Магістральний канал проходить на південь якраз по цій зоряній трасі, по якій в давнину з усієї України йшли тисячі чумацьких мажар, щоб вантажитись сіллю на кримських соляних озерах. Босими ногами проходили тут колись твої пращури, пускалися, мов колумби, в сухий океан степів, і не раз, бувало, їх тут косила чума, очі ще з живих випивало гайвороння. Крізь століття, крізь чуму, крізь пожежі пролягає цей шлях, шлях мужніх трударів, шлях невільників та невіль-ниць, що їх зі скрученими руками, в аркані полоном гнали до Криму; шлях лицарів запорізьких, що тупотом своєї кінноти будили цей край... Скільки крові та сліз увібрала ця багатостраждальна земна дорога, що зорями та сузір’ями навіки відбилася в темному дзер-калі неба нічного... Далі й далі піде ма­гістральний, рівною трасою ляже через Перекоп, через Турецький вал, через бойовище правічне. Через стріли татарські, іржаві патрони англійські, через тлін загиб­лих революційних бійців... Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими стають люди, і віт­ри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє. А втім, відомо вже, що зазнають змін і зорі, і сонце, так само, як і люди.

(За О.Гончарем, 213 слів.)


ДИКТАНТ 42

Ожеледь

Януш вирахував усе: і час, і дорогу, і можливу в полях завірюху, і швидкість по снігу кавалерії, й повільність ополченців, і недовгість лютневого дня. Усе в нього було сплановано чітко: він мусив напасти на Кониського за дня. Із запорізькими козаками Януш іще ніколи не бився, і йому, окрім усього, було цікаво, що вони за одні, коли їх так хоче до себе на службу Європа... Януш не передбачив одного — ожеледі з морозом. Об гострі, як серпи, крижані скалки коні обсікали копита і, розгарячені, падали на коліна. Падали з ними гусари і драгуни, ламали руки і ноги...

Зненацька пішов мерехтливий тонкий сніжок. Януш зблід: сніжок на льодку — для кавалерії крах, погибель. Та не лише для неї, а й для піхоти. Для всіх, хто по такій слизоті здумає наступати. Та ще коли у ворога є гармати. Тоді не треба й прицілюватись — безпо-мічні полки лежатимуть розчепірені перед гарматами на льоду, встигай лише їх моло-тити...

Виходу не було: доки не потемніло, треба ризикувати. Януш звівся на стременах. Скляні крупи гусарських коней і слюдяні обмерзлі вуха свого коня йому ще виднілися, хоча і їх вже притрушувала сніжком сіра сутінь. Януш викинув над головою палаша — й, чадячи чорним димом, у повстяне небо влипла жовта ракета. Першими, як було домов-лено, з лівого крила, огинаючи П’ятку від річки Гнилоп’яті, рушили клусом легкі драгуни.

(М. Вінграновський, 231 слово.)


ДИКТАНТ 43

Помста

Усьому причиною була ковзанка. Величезна ковбаня, що прилягала до двору відставника, — не од вулиці, а від городу. Хлопці розчистили її од снігу, намітили цеглинами двоє воріт, стали ганяти шайбу. Не обійшлося, звісно, без галасу, і тоді хазяїн двору, вискочивши з сокирою, акуратно помережив крижане поле ровиками. Хлопці не лишилися в боргу: натягали під паркан хмизу й підпалили.

— Ти теж тягав хмиз?

— Ні, я про те й не знав. — Розповідь трохи заспокоїла Максима, губи його вже не трясуться. — Я вже потім підійшов...

— Максим каже правду, — підсумовує Олександр Михайлович. — Ми повинні піти й забрати шапку.

— Я не піду! — одразу ж наїжачився хлопець.

— Ти нам і не потрібний. Ми підемо з твоєю матір’ю.

Жінка зводиться, мовчки почина одягатись. Дістає короткий чоловічий кожушок, велику поношену хустку. А в Олександра Михайловича вже розболілась голова: не так од крику, як од спертого, насиченого випарами білизни повітря. Стало тісно в грудях, зашкребло в горлі. Щоб не зайтися довгим, що рве груди, кашлем, вийшов надвір.

Стояв, жадібно вдихаючи запашне морозне повітря. До дна вимерзле небо іскри-лося крижаним сонцем, по снігу невпинно стрибали мільйони наполоханих вогників. Слюдяний їх блискіт сліпив очі, самі собою злипались повіки. Сніг пересипався, як пере-сохлий пісок, дерева, закутані в іній, розпрямляли замерзле гілля.

З сіней, пригинаючись, вийшла Максимова мати. Повернулась до Олександра Ми-хайловича, і на худому, передчасно зів’ялому обличчі несподіваною синявою сяйнули не згаслі ще очі.

(А. Дімаров, 221 слово.)


ДИКТАНТ 44

Звичний ранок

Мирослава могла не дивитися вранці на годинника: вона прокидалася завжди в один і той же час; знала, скільки могла отак поніжитися, бо і в неї були свої обов’язки. Зіскакувала з ліжка, швидко, хапливо вдягалася, перед цим зачинивши вікно, виходила, наспівуючи, у вітальню, де так само висіли, ніби павутина, сонячні пасма. Сідала за фортепіано й програвала щось нерозсудливе, гаряче, клекотливе — одну із дитячих своїх імпровізацій, що їх виконувала у відсутність матері, — та її безрозсудності не похваляла. Потім зіскакувала зі стільця й бігла вмиватися. Ранкова вода пахла їй свіжим джерелом і трохи травою. Зачиняла хату й повільно, ледь перебираючи ногами, переходила галявину, озираючись на серпанкову річку, на верболози із лискучим мокрим листям, на похмурого, одягнутого в сіру одежу чолов’ягу, котрий незмінно пас корову, а сам стояв, ніби вилита з темного чавуну скульптура. Переходила греблю і зупинялася біля шлюзу, слухала, як дзюбонить по камінному ложі вода. Завмирала на хвилю, і саме в цей момент до неї припливало останнє марення, як сон перед пробудженням. А сни перед пробудженням снилися їй чудні, хвилюючо-нереальні, барвисті, коли все розтікалося, сплавлювалося, гусло — образи, обличчя, слова...

Дівчина переходила кладку, балансуючи, ніби кладка ця була натягнутий над прірвою канат, а внизу реве грімкоголосий, пінистий потік. Вона ж іде над урвищем на головокружній висоті по тонкому канаті, іде й пісеньку собі співає — шкода, що ця кладка така коротка!

(В. Шевчук , 219 слів.)


ДИКТАНТ 45

Мовна політика

Національна мова — найбільша цінність народу й кожної людини, що належить до цього народу. “Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”, — писав Панас Мирний. Спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцентрувати весь його інтелектуальний потенціал і таким чином, у процесі історичного розвитку, врешті-решт переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу. Тому кожне суспільство, зокрема його свідома частина, дбає про свою національну мову, про її розвиток і повноцінне функціонування, захищає її, якщо їй загрожує зникнення.

У Франції, наприклад, на початку дев’ятнадцятого століття половина населення (понад дванадцять мільйонів із двадцяти п’яти) не володіла французькою мовою. Держа-ва використала всі можливі засоби — військову повинність, освіту, книговидання, періо-дичну пресу, чиновництво — для того, щоб утвердити французьку мову на всій території країни. Наслідки — консолідація суспільства й духовне зростання Франції.

Коли Італія тисяча вісімсот шістдесят першого року визволилася з-під австрій-ського панування, італійська мова ледь животіла: з понад двадцяти п’яти мільйонів на-селення тільки шістсот тисяч володіли італійською мовою. Тоді італійський уряд прийняв програму утвердження італійської мови на території Італії, яку було успішно втілено в життя.

Національна мова в багатьох країнах проголошена державною, чим створено сприятливі умови для її функціонування й розвитку.

(За І. Ющуком, 218 слів.)


ДИКТАНТ 46

Перший крок

Він був невисокий, кремезний, з довгими міцними руками. Скуйовджене волосся вкривало широкі засмаглі плечі. З-під низького лоба поблискували зіркі очі. Сторожко поводив ними довкола, бо вперше в житті заблукав у лісі. Ішов повільно — дуже втомився. Як воно сталося, і сам не розумів...

Разом з іншими мисливцями переслідував вепра. Йому здалося, ніби звір заховався у чагарнику. Він і кинувся в хащі. А коли побачив, що навкруги нікого немає, що він лишився один, — побіг, сподіваючись наздогнати тих, з ким завжди ходив на полювання, хто завжди був поруч. Та не наздогнав...

Уже тричі сходило й заходило над лісом сонце, а він усе брів, відшукуючи своїх кревних. У який бік подалися його родичі?

Він уже багато чого вмів. Був метким мисливцем. Загострював каміння, виламував у лісі товсті палиці, прив’язував до них загострені камінці, наконечники, й бив ними звіра. Здається, й лісові стежки знав не гірше від інших. А от же заблудився...

Розгублено озирнувся навсібіч, замислився, ще раз озирнувся... Дерева — могутні зелені велетні — схожі одне на одного. Під ногами стеляться густі трави. Куди ж його йти? Сів трохи відпочити. Під високим деревом з густим, лапатим листям менше пекло сонце, не так хотілося пити. Та довго всидіти не зміг. Лякала навколишня тиша, тому неза-баром підвівся. Хоч ноги тремтіли, а в голові паморочилось, уперто рушив далі.

У лісі посвітлішало. Дерева вже не так густо стояли одне біля одного. Звідкілясь війнуло прохолодою. Він пішов швидше і нарешті вийшов на берег якоїсь річки.

(За П. Утевською, 238 слів.)


ДИКТАНТ 47

Хліб

Немає кращої квітки, ніж пшеничний колос, немає кращого саду, ніж поле пшениці, немає кращого аромату, ніж запах свіжовипеченого хліба. Так говорить народна мудрість. Адже найголовніше заняття людей на землі — то вирощування хліба.

Багато тисяч років тому наші предки, обтяжені споконвічними турботами про їжу, пізнали смак пшеничного зерна. Воно виявилось не тільки їстівним, а й поживним. Спочатку люди просто жували сирі зерна, потім перейшли на підсмажені. Можливо, минули тисячоліття, перш ніж хтось здогадався змолоти зерно в борошно і спекти корж.

Пшениця – найдавніша культура. Важко знайти витоки її походження, хоча людей постійно цікавить це питання. На слід першими натрапили археологи. Розкопки дали змогу з’ясувати, що більше шести тисяч п’ятисот років тому пшеницю вирощували в Ірані. Єгиптяни, вважаючи зерна пшениці святинею, клали їх у могили з померлими. Зерно було знайдене в гробницях фараонів, захоронених більше п’яти тисяч років тому. В одній із єгипетських пірамід було знайдено хліб, якому, як стверджують археологи, чотири тисячі років. Цей найдавніший у світі хліб зберігається в Лондоні, у Британському музеї.

Пшениця — найбільш розповсюджена культурна рослина на землі, у різних частинах світу вона займає площу близько двохсот п’ятдесяти мільйонів гектарів.

До хліба треба ставитися з особливою пошаною. Хліб — це радість, сила і краса, це історія й запорука щасливого майбутнього.

(З журн., 201 слово.)


ДИКТАНТ 48

Поетом зробило потрясіння

Був березень тисяча дев’ятсот двадцятого року, коли старшина армії УНР Євген Маланюк востаннє з’явився у своєму рідному Новоархангельську. Це степове містечко на березі Синюхи на якийсь час опинилося в руках війська Петлюри, хоча було вже ясно, що не надовго. Він ще встиг побачитися з невісткою і сказати їй, аби попередила Сергія, його молодшого брата, щоб заховався. Сергій був більшовиком, але Євген не хотів, щоб він загинув. Сила родового почуття виявилася дужчою за ненависть. Та й не ненавистю, а болем, холодом відчаю, невисловленим криком була переповнена того дня душа старшини Маланюка, який знав, що додому йому вже не повернутися ніколи.

Принаймні — живим. Звідки йому було знати тоді, у березні тисяча дев’ятсот двадцятого, що повернеться він сюди вже столітнім, що постане гранітним погруддям посеред свого Архангорода, неподалік від вулиці, названої його іменем, що на будинку колишнього земського реального училища в Єлисаветграді, де він учився на початку століття, з’явиться меморіальна дошка на його честь, — його, проклятого тією владою, яку встановлював брат Сергій?

Поетом його зробило саме потрясіння поразкою. Коли викричиш свій “ярий біль” у поетичному слові – душа втишується. На якийсь час, звичайно. Бо нікуди не подітися від проклятих питань: чому і цього разу, ледве зіп’явшись на ноги, українська нація була поглинута стихією підкорення? Де причини саме такого її історичного фатуму?

Думка Євгена Маланюка весь час оберталася навколо двох явищ, які визначили українську долю у тисяча дев’ятсот сімнадцятому — тисяча дев’ятсот двадцятому роках. Одне з них — більшовизм, привнесений іззовні, але не без успіху висіяний і на українському полі.

Друге явище, яке було предметом постійних болючих роздумів нью-йоркського інженера Євгена Маланюка, — малоросійство.

(З журн., 259 слів.)


ДИКТАНТ 49

За місце під сонцем

Кожен прагне досягти чогось у житті. Людство всіляко намагається втриматись на плаву. Той же інстинкт виживання керує і тваринами, але вони живуть лише сьогоднішнім днем і тому щасливі.

Ми довго жили в суспільстві, де кожен міг задовольнити свої мінімальні потреби, і тому почували себе в більшій безпеці. Багато з нас вірило, що людина людині друг, хоча суспільство й зазнавало гниття і розкладу. Проста людина працювала роками за ту саму зарплату, заощаджувала трохи на дорожчі речі і, полегшено зітхнувши, йшла на пенсію. Десь там угорі билися хижаки, писали доноси, брали хабарі, крали в держави, продавали одне одного. Це стосувалося тільки їх.

Справедливості не існувало ніколи. Раби породжували рабів, які поводились так само. Пани любили згадувати, ціною яких зусиль вони досягли певного становища (босоноге дитинство, голодна юність). Але піднятися до них могли лише одиниці, яким відкрився механізм гри, що привела їх до еліти.

Мій батько не зробив кар’єри, бо йому була огидна ця система. Вона зруйнувала йому життя і здоров’я. Він не вмів продаватись і не вмів красти, але ніколи не шкодував за цим. Моя мама гостро відчувала несправедливість, нарікала, але ніколи не переступала через табу — жити чесно. Тому я вважаю, що світ не є цілком безнадійний.

Є багато способів уберегти душу. Хай вони не радикальні, але допоможуть, як іноді допомагає у скрутну хвилину непевна обіцянка. Це передовсім — розглядати життя не як боротьбу за існування, а як шлях, котрий треба пройти з гідністю. Ліки від беззахисності в нас самих. Після кожної поразки настає прозріння. Це — наш досвід, очищення, яке рятує від монотонності буття.

(З журн., 255 слів.)


ДИКТАНТ 50

Академічна освіта

Ставши ректором академії, Прокопович повів рішучий наступ на схоластику й начотництво, закликáв викладачів до творчої роботи, щоб, навчаючи студентів, не трималися застарілих книг, як сліпий плоту, всіляко заохочував самостійне мислення студента.

Був Прокопович великим прихильником античної культури — греків і римлян, тож при ньому в коридорах та аудиторіях академії з’явилися портрети “мудреців язичеських”. Привчав студентів читати твори Гомера, Горація, Вергілія, Овідія. Дуже поважав англійського філософа Бекона і французького — Декарта. Сам був оратором, поетом і драматургом. Між іншим, обстоював думку, що поезія повинна мати найтісніший зв’язок з життям.

Першим ступенем навчання в академії був однорічний підготовчий клас, в якому студент мав навчитися легко і швидко читати, добре розбиратися в прочитаному, виразно і в належному темпі писати.

Три роки треба було навчатися в граматичних класах, два – в класах риторики й піїтики і ще два останні – в класах філософсько-богословських.

З першого граматичного класу починалося в академії вивчення слов’яно-руської (тодішньої літературної української мови), математики, географії, вітчизняної та всесвіт-ньої історії, далі — латинської, старогрецької та польської мов, латинської поезії. В основі програми класів піїтики й риторики була поетика та ораторське мистецтво. В останніх класах вивчали астрономію та філософію.

Особливої ваги надавали вивченню латинської мови, бо знання її в ті часи вважа-лося одною з перших ознак освіченості. Майже до кінця вісімнадцятого століття латинь була мовою науки та міжнародних відносин, і випускники академії знали її добре.

(За І. Родаченком, 221 слово.)

Кiлькiсть переглядiв: 8461

Коментарi

  • Артем

    2018-01-15 20:18:24

    Підкажіть ,будь ласка, де знайти аудіодиктанти до цієї текстів...

  • Shamattoigh

    2017-12-19 14:57:22

    Игра в шахматы – это игра, которая в любое время на протяжении последних 25 лет пользовалась спросом. Если вы интересуетесь играми, которые смогут развивать ваш интеллект, вам потребуется играть в основном в шахматы. Шахматы являются игрой, которая позволяет играть игрокам и поднимать разные знания. Если вы увлекаетесь шахматами-онлайн, тогда вам будет занимательно [url=http://igry-shahmaty.ru/8-na-dvoih.html]шахматы на двоих на[/url] Здесь широко увеличивается шахматная теория, а с учётом того, что команда профессионалов часто проводит испытания, которые посвящаются различным аспектам шахматной игры, много стариков посещают этот веб-портал...

  • CurtisBup

    2017-10-05 15:05:47

    Мы ценим ваше время и делим с вами общие цели. Ваши продажи для нас главный приоритет. заказать продвижение вашего товара в соц сетях логин скайпа SEO2000[/url] оращайтесь договримся есть примеры работ логин скайпа SEO2000...

  • Apieriegoone

    2017-08-25 02:27:13

    First things first, you need to set a limited target date because you'll completely quit, such as 2-3 weeks from now. However, it is important to find the doctor's opinion first before you take these oral medications because they might have bad side effects on the body....

  • AndrewHoods

    2017-07-19 22:21:25

    Онлайн-магазин одежды ModaModnaya.ru предлагает большой выбор женской и детской одежды известных европейских и американских торговых марок. Наша компания основана в 2006 году, за это время мы продали больше 150000 единиц товара и обслужили больше 25000 клиентов. [url="https://modamodnaya.ru/krossovki-gulliver-ru-3/"]мужские кожаные сланцы[/url]. Многие покупатели делают повторные покупки в нашем Интернет-магазине. В нашем каталоге товаров представлена одежда разных размеров и различной расцветки [url="https://modamodnaya...

  • DvaCChiva

    2017-07-17 18:08:08

    [url=dva-capitana.ru/korporativy]корпоратив в Сочи[/url] Аренда катера – это великолепный способ отметить юбилей или просто особый день для близких людей . Провести весь день на шикарном судне в кругу семьи – можно ли представить более приятное времяпрепровождение ?! Отойдя подальше от суетливого побережья , вы сможете ощутить настоящее спокойствие и умиротворение , забыть о всех своих неприятностях и просто насладиться голубой гладью и прекрасными пейзажами приморской зоны города Сочи . Взяв с собой...

  • Jefferybeite

    2017-07-10 21:41:19

    Добро пожаловать, друзья! Музыка Вконтакте – это наилучшее что есть для любителей музыки. Если ты ищешь где скачать музыку с Вконтакте на android, то это можешь добиться на нашем сайте. Нас уже больше чем пол миллиона пользователей и это не предел. Эти пользователи уже находятся на этом сайте и на полную накачивают музыку разных жанров. Регистрация не замет более минуты и это абсолютно бесплатно. Далее качаем музыку на телефон, ее можно будет слушать уже без интернета или слушайте онлайн. Разная музыка предоставляется в формате мп3...

  • Enotskedy

    2017-05-08 15:25:50

    тут [url=https://24enota.ru/page/skachat-enota]скачать енота[/url] Еноты – великолепные, умные и поразительно обаятельные творения. Вот почему эти зверьки все чаще становятся настоящими знаменитостями сети,затмив всеобщих любимцев – котов. Понаблюдав за шалостями этих чудных созданий, никто не останется к ним равнодушным, ведь на них невозможно глядеть без восторженной улыбки. Они миловидные, интересные и безумно любопытные – в эти создания невозможно не влюбиться. А еще еноты падки на вкусную еду, чем очень похожи на нас...

  • semechkapaks

    2017-05-03 01:57:13

    [url=https://семечка-джа.com/ua/%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%86%D0%B2%D0%B5%D1%82%D1%8B/great-white-shark-auto.html]Great White Shark auto насіння коноплі купити Грейт Вайт Шарк Авто [/url] Компания-производитель “Семечка Джа” занимается продажей отборных семян марихуанылучших видов и уже не один год лидирует в этой области рынка. Заметьте как в Америке построен рынок конопли. Пример http://www.cannabiscollege.com/ или здесь https://www...

  • JennNink

    2017-04-02 23:43:12

    Zac Brown Band is a famous country singer, so don't miss the possibility to visit [url=http://zacbrownbandtourconcerts.com/]Zac Brown Band tickets [/url]...